Народився 30.12.1939 р. на Полтавщині в селі Селещено. До школи ходив в с. Родаково, що під Луганськом, там і
навчився грати у шахи. Вчителів у мене ніколи не було. Шахову науку опановував самостійно, читаючи книжки.
   У 1956 р. відразу після закінчення школи вступив до Харківського медичного інституту. За час навчання відвідував
шаховий клуб, де знайшов багато друзів, там і став першорозрядником, відстоював честь інституту.
   Інститут закінчив у 1962 р. і потрапив до Таджикістану, де працював головним санітарним лікарем ГБАО.
Приймав участь у 3-й Спартакіаді СРСР у складі збірної Таджикістану (Москва, 1964 р.). Запам'яталась нічия з
чемпіоном Москви гросмейстером Є.Васюковим, оплески москвичів, фотографія.
   У 1965 р. повернувся на Україну в Луганськ. Грав у чемпіонатах міста та області. Далі 9 років займав посаду
головного державного санітарного лікаря Біловодського району і в шахи практично не грав. Після повернення до
Луганську в 1976 р., де я і досі працюю в обласній санепідемслужбі на посаді лікаря, з 1982 р. знову став постійно
відвідувати шаховий клуб та грати у турнірах. Став кандидатом в майстри.
   Весною 1984 року, коли мені вже було 44 роки, інструктор нашого шахового клубу, один з перших чемпіонів
України в шахи за листуванням Леонід Ременюк (він і досі там працює) умовив мене зіграти за листуванням. Чим
мені сподобалась заочна гра? Посилання на втому після роботи, неприємні "зєвки" під кінець турніру мені вже не
загроджували, а це для мене було головним! Саму першу партію у півфіналі я все ж програв (не врахував сильний
хід суперника) і тут я зрозумів, як потрібно грати. Запасся літературою, журналами, інформаторами і поїхало!
Для розуміння шахів сильний вплив залишила книга Німцовича "Моя система" - ця книга замінила мені буквально
все, ліпшого наставника і не знаю. А за листуванням ще головне – спочатку грамотно розіграти дебют, а
розраховувати на те, що в гіршій позиції можна ще якось викрутитись - "дохлий" номер, спуску вже ніхто тобі
не дасть!
   Про норму майстра спорту СРСР - особлива розмова. Щоб її виконати мені прийшлось: стати чемпіоном
України і завоювати єдину путівку до півфіналу чемпіонату СРСР; в півфіналі чемпіонату СРСР зайняти мінімум
друге місце, щоб потрапити в І лігу фіналу чемпіонату СРСР, де вже грали майстри; а в І лігі чемпіонату СРСР
для виконання встановленної норми майстра спорту надо було бути ще і у числі переможців. І парадокс. Коли я
все це пройшов і дійшов до вищої ліги, то СРСР вже перестав існувати, і Київ мені присвоїв звання майстра
спорту України. Потім Р.М. Колесніков у своїй книгі «Заочні шахи в Україні» напише, що я - перший, кому вдалося
стати єдиним «чистим» майстром спорту за листуванням (решта зразу стали міжнародними майстрами ІКЧФ
або були до того «очними» майстрами). В фіналі (вища ліга) чемпіонату СРСР, який вже був названий
міжнародним турніром - Меморіалом Романова І.З. (1994-98рр.) зіграв без жодної поразки, розділив 4-6 міста і
перевиконав норму міжнародного майстра ІКЧФ. Взагалі, на всьому шляху від півфіналу чемпіонату УРСР до
фіналу вищої ліги чемпіонату СРСР я одержав лише дві поразки.
   Дуже сумно закінчились мої особисті турніри. У 4-му кв. 1996 та початку 1997 років у нас не виплачували
зарплатню бюджетникам (лікарім та вчителям). Більше 4-х місяців я з дружиною (теж медик) не отримували
ні копійки! А я вже розпочав за підсумками турниру WT/M/GT/262 гру у півфіналі особистого чемпіонату світу.
Кошти закінчились, їх не вистачало навіть на конверти за кордон. Ніхто, навіть облспорткомітет, допомогти
мені не зміг, і я, зібравши останні копійки, повідомив спочатку в Москву С.Я. Гродзенскому, що дякую за запрошення,
яле я вимушений через відсутність коштів відмовитись від подальшої гри в новому чемпіонаті тепер уже не СРСР,
а СНД. А потім повідомив усім своїм суперникам про вихід з півфіналу світу, а судді поляку Witold Bielecki направив
докладний лист про те, що вимушений припинити гру у цьому турнірі і не зі своєї вини (турнір розпочався тільки рік
назад). Суддя мені не відповів, а потім вже через пару років я взнав, що він наплював на мої пояснення і справно в
турнірній таблиці проставив мені 14 нулів, тим самим понизивши мій рейтинг з 2520 до 2390. Це було вже занадто!
Що ж тепер? Починати все з самого початку? Такого бажання у меня вже не було. Вирішив грати тільки за збірну
України, якій мною віддано стільки років.
   За збірну команду України я почав грати з липня 1986 року. Спочатку дружній матч з Швейцарією (1986-89 рр.),
з командами Беларусь (1987-88 рр.), США (1989-91 рр.), Франції (1989-91 рр), Польщі (1990-92 рр.) потім командний
турнір «Дунай–річка дружби» (1990-95 рр.), 10-й (і останній) командний чемпіонат СРСР (1991-93 рр.). Грав також
у матчі СРСР – ГДР (1989-92 рр.). А після того, як Україна стала незалежною державою, ще відстоював спортивну
честь збірної команди України у 12-й (1992-97 рр.), а потім у 13-й Олімпіадах ІКЧФ.  
   На 13-й Олімпіаді гралось легко, до того ж вперше за останні роки це був один-єдиний турнір, у якому я грав. Адже
раніше я грав у декількох турнірах відразу і число одночасних партій, що грав, досягало до півсотні. У підсумку я ще
раз підтвердив свій клас, знову явно перевиконав норму IM, і знову зіграв усі партії без поразок. Вцілому в грі за
листуванням мною зіграно 150 партій з рахунком +75-9=66.
   Не станься зі мною того, що сталось в півфіналі чемпіонату світу, коли втратив з такою працею завойований
рейтинг, можливо, поборовся б ще й за звання гросмейстера.  
   В кінці хотів би добавити, що гру в шахи за листуванням в ті роки ніяк не можна зрівнювати зі грою зараз, коли
на допомогу шахістам прийшов комп’ютер. Щоб дізнатися про всі новинки в тому чи іншому дебюті треба було
перегорнути гору книжок та журналів. А зараз на це витрачаються хвилини. Та і грати приходилось, тільки
надіючись на свою голову. Ніяких помічників не було.